“Ми з Донецька. Виїхали на підконтрольну Україні територію у 2015 році, оселилися в Селидовому, купили квартиру, почали налагоджувати життя, аж тут знову війна”, – розповідає жінка.

Вона привела нас у кімнату, де живе разом зі сліпою бабусею та сином Андрійком.

“Він з неврологією. Зараз у нас відкат”, – говорить Вікторія.

Жінка розповідає, як їм вдалося виїхати за допомогою волонтерів, як винаймали квартиру перші пару місяців з надією, що незабаром зможуть повернутися додому, а потім гроші закінчились.

“Я ж не працюю, доглядаю за сином та бабусею. Тож коли нам запропонували тут, в шелтері, окрему кімнату, ми дуже зраділи. Тут допомагають з лікуванням Андрія, знайшли неврологів та психотерапевтів. У сина не розвинутий жувальний рефлекс, він їсть тільки дитяче харчування “Малюк”. Йому 5 років, а він худенький”, – говорить Вікторія.

Вона сподівається, що лікарі допоможуть і вона зможе нарешті вийти на роботу.

“На харчування синові в мене йде до 8 тисяч гривень на місяць. Я працювати не можу — не можу кинути бабусю та Андрійка. І що робити, не знаю! Тут холодно, ми застилаємо кімнату всім, що є, але цього мало. А орендувати житло ми не потягнемо”, – говорить жінка.