Марина Кучеренко вимушена була виїхати з Кремінної Луганської області з 3-річною донькою Мирославою, коли в місті почались активні бойові дії. До війни вона навчалася в Старобільську в філії Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, працювала на «Новій пошті». 1 квітня 2022 року Марину з донькою евакуаційним транспортом було доправлено до Дніпра після сильних обстрілів напередодні (в сусідніх будинках були прильоти ракет, понівечило будівлі, тому жінка не стала чекати погіршення ситуації і вирішила якнайшвидше їхати з міста). Подруга Марини Валерія, яка на той момент вже мешкала в шелтері БФ «Добро на Амурі» разом з родиною, запропонувала їй теж оселитися тут.
Умови перебування спочатку були не дуже гарні: довелося мешкати разом з багатьма людьми в актовій залі будівлі (ліжок на той момент ще не було, спали на імітованих ліжках, зроблених з дерев’яних піддонів, які використовуються для транспортування вантажів). Спочатку було тяжко через велику кількість малознайомих людей поряд і побутові умови, які залишали бажати кращого, але волонтери постійно працювали над благоустроєм будівлі, намагаючись покращити умови перебування переселенців, і згодом розселили людей по окремих кімнатах. Зараз Марина каже, що перебування в шелтері навчило її самостійності, чого не було до війни, коли вона мешкала з батьками, зробило сильніше задля подолання всіх перешкод, які ставить на шляху життя.