“Я жив на вулиці Курчатова. Коли почали бомбити, переїхав на Донецьку до брата, але там не було краще. Ми прожили так до 5 квітня, потім все ж змогли евакуюватися”, – розповідає Григорій Петров з Сєвєродонецька.
Він працював на потужних підприємствах міста – спочатку 17 років на “Імпульсі” слюсарем-ремонтником 6-го розряду, потім на “Азоті” слюсарем-інструментальником 5-го розряду, а невдовзі отримав травму – невдало впав взимку на куприк та опинився у кріслі. Йому 43 роки, як він жартує – “з них 39 років ходив”.
“Брат був за кермом, я ж інвалід, мама лежача та ще й собаку забрали – Матвія, йому вже 11 рочків. Я знайшов його якось в гаражах у Сиротиному, забрав до себе і вже не зміг віддати. От як я друга залишив би? Не розумію”, – розповідає чоловік.
Григорій додає, що в нього ще є син, який зараз служить у ЗСУ та яким він дуже пишається. А от повертатися після перемоги їм нема куди – житло розбите, в його квартирі побували мародери.
“Ми виїздили під обстрілами, в машину потрапив уламок снаряда. Подивіться на дірки”, – говорить сєвєродончанин.
При цьому Григорій жартує, посміхається. Каже, що він у нормальному психологічному стані, але засмучується, що не може допомагати облаштовувати шелтер, робить те, що може, – точить ножі для всіх мешканців.
Влітку 2024 року Григорій взіяв шлюб зі своєю цивільною дружиною Оленою, яка приїхала слідом за ним із Сєвєродонецька до Дніпра. Зараз вони мешкають в шелтері БФ “Добро на Амурі” разом зі старенькою матір’ю Григорія та його братом.
Пошкоджена машина Григорія після потрапляння у неї уламка снаряда
Залишити коментар