Навесні 2022 року жінка переїхала до центру для переселенців БФ «Добро на Амурі» в Дніпрі. Волонтери зустріли її на залізничному вокзалі та відвезли до шелтера.

Вона розповідає, що спочатку всі (а це майже 40 людей, а також домашні тварини, які приїхали з ними) жили в одній великій кімнаті, яку пізніше було обладнано під актову залу. Потім вже облаштували інші приміщення та почали розселяти людей по окремих кімнатах. Зараз жити в шелтері більш зручно, але треба ще багато чого відремонтувати, щоб у переселенців були комфортні побутові умови.

Від знайомих жінка дізналася, що її дім, розташований у Лисичанську, має суттєві пошкодження. Дах зруйновано, меблі та техніку залито водою, яка назбиралася там за період війни після рясних опадів.

Їхати додому вона поки що не хоче. Чекає, коли по всій Україні,  і зокрема в Луганській області, настане мир і можна буде повертатися та відновлювати власну оселю. Дякує волонтерам за те, що прихистили, дали їжу і дах над головою та можливість перебування в шелтері тривалий час.

Сообщение Алла Михновець із Лисичанська появились сначала на Добро на Амурі.

Виїхали з міста в перший день війни – 24 лютого 2022 року. Спочатку переїхали до смт Велика Новосілка, потім, коли і там почались бойові дії, евакуаційним потягом попрямували до Покровська. Деякий час перебували в цьому місті, але коли і там стало небезпечно, вимушені були залишити його (коли виїхали звідти, через тиждень там було зруйновано місцевий вокзал).

Тікаючи якнайдалі від війни, опинились в Дніпрі, зняли кімнату в гуртожитку. Потім дізнались про шелтер «Добро на Амурі» та переїхали туди. Речей у родини з собою практично не було:  збирались швидко і майже нічого не встигли взяти, крім їжі, памперсів і документів. В дорозі допомагали небайдужі люди, в шелтері забезпечення речами та харчами взяли на себе волонтери. Чоловік влаштувався на роботу, а Вікторія піклується про родину.

Скільки часу подружжя буде мешкати в шелтері, поки що невідомо. Але навіть після закінчення війни повертатися родині нема куди – їхнє житло повністю зруйновано: в будівлю, де вони мешкали, влучила ворожа ракета, обваливши дах та зруйнувавши стіни.

Восени 2023 року у подружжя Єгорових народилась друга донька. Вся їхня родина і зараз мешкає в шелтері БФ “Добро на Амурі”.

Сообщение Вікторія Єгорова та її родина появились сначала на Добро на Амурі.

Раніше чоловік працював на Курахівській тепловій електростанції, а дружина – в торгівлі, зараз вони пенсіонери. В Дніпрі вони спочатку перебували в іншому шелтері, потім, коли його діяльність було припинено, переїхали до шелтеру БФ «Добро на Амурі». Мешкають тут вже майже півроку. Умови задовільні, скарг немає, і взагалі в Дніпрі зараз знаходитись набагато спокійніше, ніж вдома.

В Кураховому вони жили в багатоповерховому будинку, в якому стані він сьогодні, точно невідомо.

Сообщение Микола з Курахового появились сначала на Добро на Амурі.

Куди їхати, точно не знали, вирушали в невідомість, були дуже розгублені, пригнічені. Водій, який привіз родину до Дніпра, сказав, що знає, де можна зупинитися, і привіз цих людей у шелтер БФ “Добро на Амурі”. Волонтери тут привітно їх зустріли, допомогли облаштуватися.

За домовленістю зі своїм керівництвом Галина перевелася на роботу до Дніпра. Її чоловік Олександр раніше працював на меблевій фабриці в Сєвєродонецьку, а в Дніпрі влаштувався на металобазу. В кінці 2023 року Олександр пішов з життя – не витримало серце, далися взнаки втрата рідного дому, переїзд, життя на іншому місці.

Галина залишилася жити в Дніпрі, в шелтері БФ “Добро на Амурі”, разом зі своїм сином та онуками. Чи вціліло її житло в Сєвєродонецьку, точно невідомо. Місто окуповане, їхати туди небезпечно. Тож ці люди облаштовують своє життя в Дніпрі.

Сообщение Галина та Олександр – подружжя з Сєвєродонецька появились сначала на Добро на Амурі.

До війни Оксана 10 років пропрацювала на фармацевтичній фабриці, а її чоловік мав декілька професій – був таксистом, будував дороги. Тут у неї інколи бувають підробітки, але більше часу доводиться приділяти догляду за дітьми, а чоловік в Дніпрі майже одразу влаштувався на роботу, працює на будівництві та в охороні.

В Бахмуті родина мешкала в приватному будинку. Спочатку звикнути до нових умов було складно, але за рік у шелтері вже адаптувались до іншого життя – поряд з багатьма людьми. Звичайно, хотілося б мати кращі умови – зробити ремонт в кімнаті, де вони мешкають, повністю відремонтувати будівлю шелтера. Але родина сподівається, що все це попереду. Ці люди бачать зміни, які вже відбулися в центрі для переселенців «Добро на Амурі» за час його існування, і вирішили залишитися на довгий час саме тут. Бо повертатись їм нікуди – в Бахмуті вже рік йдуть бойові дії, рідне місто повністю зруйноване.

Сообщение Оксана з Бахмуту появились сначала на Добро на Амурі.

Умови проживання в шелтері спочатку були складні: холодна вода, відсутність можливості прийняти душ, один санвузол на всіх, саморобні ліжка, зроблені з піддонів, та інше. Але поступово умови покращились зусиллями мешканців і волонтерів. Родина отримала окрему кімнату, де мешкає зараз. До війни Анастасія працювала вдома, її чоловік займався будівельними роботами, а в шелтері вони спочатку допомагали з ремонтом, а зараз жінка опікується родиною, а чоловік влаштувався в Дніпрі на роботу – працює зварювальником.

Рідне місто родини зараз окуповане, їхнє житло майже зруйноване (залишились тільки стіни). Коли буде можливість відвідати Кремінну і відновити власне житло, невідомо, тому деякий час і після закінчення війни їм ще доведеться жити в шелтері. Але вони не скаржаться і висловлюють вдячність волонтерам, які їх прихистили, за те, що намагаються зробити побут в притулку комфортнішим, а спілкування людей – кращим, створити в шелтері дружню атмосферу. Це і тримає багатьох переселенців саме тут – гарне ставлення до людей.

Сообщение Анастасія Перекупка та її родина появились сначала на Добро на Амурі.

Сообщение Марина з Кремінної появились сначала на Добро на Амурі.

Сообщение Галина Шмуракова з Донецької області появились сначала на Добро на Амурі.

Спочатку молодших дітей (Христину та Олександра) до Дніпра вивезла старша донька Оксани, а вона з чоловіком Романом ще залишалася в Кремінній – зайнялись волонтерством, допомагали родинам з маленькими дітьми, людям похилого віку, інвалідам. А в квітні, коли до міста зайшли ворожі війська і почались сильні бої, прийняли рішення теж евакуюватися до Дніпра.

Облаштувалися в центрі для переселенців БФ «Добро на Амурі», чоловік спочатку допомагав з будівельними роботами в шелтері, а потім влаштувався на роботу зварювальником. Оксана доглядає за родиною, допомагає по господарству в шелтері, діти навчаються онлайн. Родина не знає, в якому стані зараз її житло, вціліло воно чи ні, чи буде куди повертатися. Живе лише надіями на те, щоб війна закінчилася якнайшвидше і настав мир.

Сообщение Оксана з Сєвєродонецька та її родина появились сначала на Добро на Амурі.

Після закінчення війни подружжя хотіло б повернутися додому, але що з їхнім будинком, ще не знають. Виїхали давно, цілий дім чи ні, невідомо, знайомі кажуть, що він був пограбований росіянами, які оселилися в ньому. Сподіваються, що колись зможуть відбудувати власний будинок і облаштувати гідне життя в ньому, але коли це буде, невідомо.

Восени 2023 року у подружжя Ковтунів народилася друга донечка – Поліна. Вся велика родина (Валерія, Максим, 2 їхні доньки, батьки Валерії та її сестра з братом) мешкає в шелтері БФ “Добро на Амурі”.

Сообщение Родина Ковтунів появились сначала на Добро на Амурі.